УВАГА! Електронна система реєстрації до дошкільних навчальних закладів Харкова.
Інструкція користування
На сайті «Електронна система реєстрації до ДНЗ» надана повна інформація про дошкільні навчальні заклади Харківської області. У правій колонці сайту в графі «Оберіть ДНЗ» можливо ознайомитися з повною та скороченою назвою ДНЗ, типом, формою власності, типом місцевості, поштової адресою, ПІБ керівника, мовою навчання та іншою інформацією про ДНЗ.
Всі НЗ систематизовані за місцем розташування, тобто по районам міста. Для подачі заявки у вибраний ДНЗ користувачеві сайту необхідно зареєструватися.
Для цього у верхньому правому куті натиснути кнопку «Реєстрація» і ввести необхідні дані в анкеті реєстрації. Необхідно заповнити всі обов'язкові поля, які відмічені знаком «*» (зірочка). Після заповнення анкети і натиснення кнопки «Зареєструватись», необхідно проглянути вказаний в анкеті електронний ящик (електронну пошту) та активувати обліковій запис, використовуючи кнопку активації в електронному листі.
Подати заявку можна лише в один дитячий садок, в разі повторної подачі заявки одним і тим же користувачем, друга заявка не розглядатиметься модератором.
Надалі, зайшовши під своїми обліковими даними (логіном і паролем), заявник може побачити статус заявки, який встановлює модератор сайту.
http://dnz-reg.nz.ua/signup електронна адреса для батьків, які бажають зареєструвати дитину до дошкільного закладу м. Харкова.
Народна педагогіка використовує три форми організації виховання: індивідуальну, групову і фронтальну (або масову). До індивідуальних форм організації виховання відносимо догляд дорослих за дитиною, до групових — виховання дітей у сім'ї, участь дітей і молоді в об'єднаннях ровесників, до фронтальних — участь дітей і молоді в праці, додержання народних традицій, свят і обрядів. Кожна з цих форм виховання по-різному може виявлятися в тому чи іншому випадку на кожному з етапів життя людини.
З моменту народження до двох років життя дітей називають дволітками або «другою кашею» (другий рік кашу їсть). Така дитина потребує пильного індивідуального догляду. Вона постійно перебуває під опікою матері, під її доглядом. Тут домінує індивідуальна форма виховного впливу на дитину.
Діти з чотирьох років, як у селі, так і в місті виявляють потяг до громадського життя. Вони об'єднуються в групи і разом проводять своє дозвілля. Така групова форма організації виховання стає дедалі активнішою. Приблизно з 7—8 років діти гуртуються вже залежно від віку в об'єднання ровесників. Таке групування дітей і підлітків триває аж до періоду дозрівання, коли молодь вливається в організовану громаду.
Природний потяг дітей і молоді до різних громадських об'єднань, виплеканий народною педагогікою, нині знайшов своє закономірне, нове і значно багатше вираження в об'єднаннях дітей і молоді (гуртках, спортивних командах, різних самодіяльних клубах тощо). Якісно нового змісту набрали такі групові та масові виховні форми народної педагогіки, як сім'я, ігри та забави, народні традиції, свята й обряди.
Основним критерієм визначення рівня вихованості людини є її вчинки й поведінка («Оцінюй людину за її вчинками», «На дерево дивись, як родить, а на людину — як робить»). Про того, хто говорить одне, а робить інше, в народі осудливо кажуть: «Говорить вздовж, а живе впоперек». Яскравим підтвердженням схильності оцінювати вихованість людини насамперед за її поведінкою може бути, наприклад, українська народна казка «Сім дочок».
Переоцінити значення гри в житті дитини важко. А уявити дитинство без гри неможливо. Крім рольових ігор, у дитячому середовищі побутують вироблені народною педагогікою ігри з готовими правилами — рухливі й розумові або дидактичні, які сприяють фізичному й розумовому розвитку дітей, підвищенню емоційного тонусу. У спадщині видатних педагогів дитяча гра дістала високу оцінку. «Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте», — писав А. С. Макаренко.
Постійним супутником дитячої гри є іграшка — умовне відображення реальних предметів, річ, призначена дітям для гри і забави. Іграшка є відтворенням у тій чи іншій спрощеній, узагальненій і схематизованій формі предметів з життя і діяльності суспільства, пристосованих до особливостей дітей певного віку.
Народна іграшка побутує з давніх-давен у середовищі дітей трудящих, найчастіше виготовлена дітьми чи дорослими. На саморобних дитячих іграшках протягом століть виховувалося не одне покоління дітей.
У народній педагогіці не раз наголошується на виховній силі слова («Вола в'яжуть мотузком, а людину словами», «Як слово не поможе, то й кий не дошкулить»). У формуванні суспільної свідомості провідну роль відіграють такі методи, як розповідь, бесіда, роз'яснення, наставляння, інформування, порада, дискусія. Всі вони здавна широко побутують у практиці народного виховання.
Виховна сила народної педагогіки полягає ще й у тому, що вона вміє спонукати кожного до правильної дії, спрямувати на додержання норм поведінки.
Чи можна виховати в дитині самостійність і як це зробити?
Які помилки допускають батьки і як їх уникнути?
У цих складних питаннях допоможе розібратися психолог.
Що таке самостійність?
Зазвичай батьки починають замислюватися про самостійність своєї дитини, коли та починає ходити до школи. Проте починати виховувати цю якість потрібно набагато раніше - і чим раніше, тим більших успіхів можна досягти.
Зазвичай самостійність розуміють приблизно так: "це вміння людини особисто, без сторонньої допомоги управляти і розпоряджатися своїм життям", "це вміння самому приймати рішення і нести відповідальність за їх наслідки", і подібне до того. Але всі ці визначення практично не застосовні до маленьких дітей - 2-3-х років або дошкільнят, хоча і в них ми можемо спостерігати деякі навички самостійності. Якщо говорити про маленьких дітей, то до них більш прийнятно використовувати наступне визначення самостійності: "це здатність себе зайняти, здатність чимось займатися самому якийсь час, без допомоги дорослих".
Фахівці визначають самостійність таким чином:
* Уміння діяти за власною ініціативою, помічати необхідність своєї участі в тих чи інших обставинах;
* Уміння виконувати звичні справи без звернення за допомогою і контролю дорослого;
* Уміння усвідомлено діяти в ситуації заданих вимог та умов діяльності;
* Уміння усвідомлено діяти в нових умовах (поставити мету, врахувати умови, здійснювати елементарне планування, отримати результат);
* Уміння здійснювати елементарний самоконтроль і самооцінку результатів діяльності;
* Уміння переносити відомі способи дій в нові умови.
Самостійність розвивається поступово, і починається цей процес досить рано. Давайте відзначимо найбільш важливі етапи та вікові періоди для становлення цієї найважливішої людської якості.
Перш за все, це ранній вік. Вже в 1-2 роки у дитини починають з'являтися перші ознаки самостійних дій. Особливо яскраво прагнення до самостійності проявляється в 3 роки. Існує навіть таке поняття, як криза 3-х років, коли дитина раз у раз заявляє: "Я сам!". У цьому віці він все хоче робити сам, без допомоги дорослого. Але на цьому етапі самостійність є лише епізодичною характеристикою дитячої поведінки.
До кінця цього періоду самостійність стає відносно стійкою особливістю особистості дитини.
Підлітковий вік - коли дитина відділяється від батьків, прагне до незалежності, самостійності, "хоче, щоб дорослі не лізли в її життя".
Якщо говорити про виховання самостійності, то, виходячи з різних вікових етапів, можна дати наступні рекомендації батькам.
Ранній вік
1. Необхідно пам'ятати, що не потрібно виконувати те за дитину, що вона може зробити сама.
2. Слід допомагати дитині тільки в тому випадку, якщо вона сама просить дорослого про допомогу.
3. Потрібно всіляко заохочувати прагнення до самостійності.
Дошкільний вік
1. У цьому віці непогано давати дитині можливість самостійно вибирати те, що вона сьогодні надіне.
2. Але, мабуть, головне завдання дорослого - привчити малюка до думки, що для нього, як і для всіх в сім'ї, існують певні правила і норми поведінки, і він повинен їм відповідати.
3. Не слід захищати дитину від проблем: дозволяйте їй зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності).
4. Виховання самостійності передбачає також формування в дитини вміння знайти самій собі заняття і якийсь час займатися чим-небудь, не залучаючи до цього дорослих.
5. Основною помилкою дорослих у вихованні дитячої самостійності є, частіше всього, гіперопіка дитини і повне усунення від підтримки її дій.
Будь-який дорослий, який уже ділом відповів на власне давнє дитяче питання "Звідки беруться діти", рано чи пізно натрапляє на купу інших запитань на кшталт "а що, власне, тепер з ними робити?" Що робити можна, чого не можна? Як тут не розгубитися дорослому вихователю власних дітей? ШАНОВНІ БАТЬКИ! НЕ БІЙТЕСЯ СТАВИТИ СОБІ ЗАПИТАННЯ. ПАМ'ЯТАЙТЕ! Питання - перший крок до пізнання істини!
calque_greennbsp;
